Умови, необхідні для розвитку самостійності і відповідальності.

Умови, необхідні для розвитку самостійності і відповідальності.

Прийняття дитини такою, якою вона є.

Батьки, дорослі члени сім'ї, викладачі та інші авторитетні особи повинні уважно ставитися до природних рис характеру і здібностей дитини і не намагатися підлаштовувати її  під свій ідеал.

Бешкетник, скільки б не лаяли і не дорікали йому, все одно не стане ходити по струнці. Але від дорослих залежить, чи виросте він хуліганом чи стане ініціативною людиною. У такої дитини є важлива для розвитку заповзятливості риса – здатність ризикувати, і батькам важливо навчити дитину розрізняти розумний ризик від небезпечного і незрозсудливого.

Замкнта дитина ніколи не стане душею компанії, але від дорослих залежить, чи навчиться вона спілкуватися з навколишніми і поводитися впевнено за будь-яких обставин, чи страждатиме від непевності в собі у спілкуванні з людьми.

Не варто вишукувати у своїй дитини вади і викорінювати їх. Ефективніше розвивати природні здібності і позитивні риси характеру дитини. Завдання батьків – визначити основні риси характеру дитини і ставитися з повагою до її особистості в будь-якому віці.

Довіра й заохочування дитини на різних етапах розвитку.

Якщо ви не довіряєте дитині і постійно намагаєтеся вказувати, що і як потрібно робити, можливо, вона буде прекрасно виконувати свої обов'язки, але відчуття відповідальності та самостійності в неї так і не сформується. Це відчуття виробляється тільки там, де у людини є самостійність вибору і він/вона сам приймає рішення.

Повага до дитини як до особистості.

Для формування самостійності важливо, щоб потреби і бажання дитини дорослі сприймали уважно та серйозно. Неприпустимо, щоб у спілкуванні з дитиною дорослі допускали сарказм, іронічні зауваження, висміювання. Якщо ви зауважуєте, воно повинно бути спрямоване на дії,  вчинки, а не на особистість дитини.

Повага батьків до своїх власних интересів та прав.

            Батьки, виявляючи турботу про своїх дітей, повинні служити для них прикладом поважного відношення до себе особисто.

Батьки, виявляючи турботу про своїх дітей, повинні служити для них прикладом поважного ставлення до себе особисто. Діти повинні постійно відчувати, що в батьків є особисті потреби і права: право на особистий час і особисті стосунки дн, право побути на самоті, право на тишу і спокій тощо.

Перешкоджують розвитку самостійності:

Надмірна опіка.

Якщо дитину на кожному кроці безперервно контролювати, охороняти, вона почуває себе безпомічною. Поступово в дитини пропадає інтерес до діяльності, що знаходиться під безустанним контролем батьків, бабусь, дідусів і інших дорослих.

Бернард Шоу писав: «Не всі батьки, на жаль, знають, скільки дітей мріють про те, щоб їх залишили у спокої».

Батьки не враховують того, що отримані насильницьким шляхом знання й уміння швидко забуваються і майже ніколи не використовуються в майбутньому. Людина може реалізувати свої знання й таланти тільки в тій діяльності, якою вона займається за власним бажанням і з особистим інтересом.

З іншого боку, батьки повинні пам'ятати про фізичну безпеку дитини і не залишати її без догляду в небезпечному середовищі.

Зневага реальними почуттями й потребами дитини.

У багатьох сім´ях існують негласні правила, відповідно до яких дітям заборонено відкрито виявляти свої почуття, особливо негативні, обговорювати проблеми, що у них виникають, мати свою особисту думку. У таких сім´ях не прийнято, щоб діти заперечували дорослим, відстоювали свої права й інтереси. Коли син або донька наївно говорять правду, їх за це карають, критикують і принижують. Діти привчаються зневажати своїми потребами і не розвиваються як особистості, їм завжди здаватиметься, що їхнє благополуччя залежить від інших, що інші люди керують їхнім життям.

Такі дорослі відрізняються тим, що їм самим важко розпізнати свої почуття і визначити свої потреби. На психологічній консультації вони, як правило, чекають від психолога поради або готового рішення в складній ситуації. Дуже важко таким людям орієнтуватися в ситуації вибору, тому що з дитинства вони не мають навичок розраховувати на себе, довіряти своїм почуттям, своєму внутрішньому світу й досвіду. Вони звикли, що батьки завжди вирішували за них, що їм потрібно, як краще поводитися у визначеній ситуації.

Коли ваша дитина поводиться несамостійно і безвідповідально (лінується, не намагається добре учитися, недбалий, має шкідливі для здоров'я звички, грубо розмовляє з вами), спробуйте проаналізувати:

s  Чи задоволені ви особисто тим, як на даний момент складається ваше життя?

s  Чи задоволені ви особисто собою, своїми досягненнями в житті, своїми взаєминами з тими, хто вас оточує?

s  Чи задоволені ви своїми взаєминами з дружиною (чоловіком)?

s  Хотіли б особисто ви рости в такій сім´ї, у такому емоційному оточенні, як ваша дитина?

Якщо ви відповіли «ні» хоча б на одне з цих питань, то, можливо, невдоволення собою ви «проектуєте» на дитину, тобто відноситеся до неї занадто критично.

Критичне ставлення до дитини й результатів її діяльності.

Якщо ви безупинно критикуєте кожен крок своєї дитини, вам не варто чекати від нього успіхів і відповідального відношення до будь-якої справи. Найгірші результати спостерігаються там, де критикують саму дитину. Якщо батьки вважають своїх дитей ледачими, нездібними, безтурботними, нечесними тощо, це створює особливі перешкоди в розвитку дитячої самостійності та позитивного самооцінювання, тому що батьківська установка безпосередньо впливає на характер і вчинки дитини.

Тільки за умов, коли ви внутрішньо сприймаєте свою дитину як відповідальну, чесну людину, незалежно від труднощів і конфліктів, що виникають між вами, вона виростає самостійною людиною, здатною приймати правильні рішення щодо себе.

Батькам важливо, з одного боку, поважати прагнення дитини до самостійності, а з іншого боку – завжди бути готовим прийти на допомогу, підтримати в разі потреби.

У підлітковому віці діти вчаться приймати свої самостійні рішення, їм важливо усвідомити, що вони – особистості, що особисто несуть відповідальність за свої вчинки і за своє власне життя. Підліток уже повинен розуміти, що він сам здатен приймати рішення, що стосуються його навчання, вибору друзів, розподілу особистого часу, догляду за своїм тілом і т.д. Ви можете погоджуватися або не погоджуватися з його (її) стилем життя, але і ви, і ваша дитина повинні усвідомлювати, що, прислуховуючись до вашої думки, дитина приймає остаточне рішення самостійно, тому відповідальність за свої рішення і вчинки несе особисто. Коли стане ясно, які здібності виявляє ваша дитина, до чого вона прагне, ви можете підтримувати ті риси характеру, що вважаєте позитивними, але завжди пом´ятайте, що остаточне рішення належить вашій дитині.